Що робити, якщо чоловік не хоче дітей

Що робити, якщо чоловік не хоче дітей

Для когось діти — це квіти життя, для когось — сенс існування. А у нас із чоловіком поки що дітей немає. Хочеться вірити, що це тимчасово, і в майбутньому вони з’являться.

Менше двох місяців залишилося до нашої сьомої річниці весілля, так званого «мідного весілля». За цей час ми неодноразово чули від знайомих, що вже давно пора заводити потомство. Дехто навіть перестав нас "виховувати", здавшись у цій темі.

Перші думки про материнство

Я вийшла заміж у 24 роки. На той момент думки про дітей мене зовсім не цікавили, та й мій чоловік був у цьому питанні байдужим. Розмови про дітей сприймалися більше як жарт чи обов’язковий пункт побажань на весіллі або річниці.

Перші серйозні думки про материнство з’явилися у мене майже два роки тому, у 29 років. І це були не просто роздуми – я відчула сильне бажання стати матір’ю. Це сталося під час нашої поїздки до друзів у інше місто. Ми гостювали в родині, де були двоє маленьких хлопчиків-погодків. Я подружилася з їхньою мамою і, спостерігаючи за дітьми, усвідомила, що теж хочу мати малюка.

На другий день перебування я поділилася цими почуттями з чоловіком. Він не сприйняв це серйозно, і лише на третій день, після ще однієї розмови, розлютився. Я вирішила, що час для такого обговорення був обраний невдало.

Аргументи чоловіка

Повернувшись додому, я порушила цю тему знову. Відповідь чоловіка мене вразила: у нього була ціла низка аргументів проти. Серед основних — наші житлові умови, фінансовий стан, страх перед майбутніми витратами, недосипанням, садочками, походами по поліклініках і багатьма іншими труднощами.

Того дня ми сильно посварилися. Наступний тиждень ми майже не спілкувалися. У ці дні я багато думала і аналізувала ситуацію.

Мої роздуми

Зараз мені 31. Я можу почекати, але мене лякає думка, що чоловік не захоче дітей і в майбутньому. Перед очима є приклад моєї знайомої, яка опинилася в подібній ситуації. У 38 років вона більше не могла терпіти, цілеспрямовано завагітніла і вирішила народжувати, попри ультиматум чоловіка: або він, або дитина. Вона обрала дитину і стала матір’ю-одиначкою.

У сучасному світі я бачу багато випадків, коли подружжя розлучається. Сьогодні я впевнена, що люблю чоловіка, і він любить мене. Але хто може дати гарантії на майбутнє? Я боюся, що одного дня він може піти, а я залишуся зовсім одна. Одна — без дитини.

Водночас я уявила, що вагітна, і мене охопив страх. Наше життя зараз налагоджене, стабільне, і будь-які різкі зміни лякають. За ці сім років ми змінилися, навчилися сприймати недоліки одне одного, але наше життя залишається зовні таким, як було в перший рік спільного життя. Чи зможу я прийняти зміни? Чи сподобається мені новий ритм життя?

Висновок

Я розумію, що мені потрібно розібратися в собі. Це складне завдання, але від цього залежить наше майбутнє. І я сподіваюся, що з часом ми зможемо знайти рішення, яке зробить нас обох щасливими.