
Що робити, коли чоловік «одружений» на роботі?
Чоловіки та їхні «треті дружини»: як робота стає членом родини
Ми, жінки, буваємо надто вимогливі. Хочемо, щоб чоловік «горів» на роботі, приносив додому гідний заробіток, допомагав із домашніми справами, займався дітьми, був рішучим і твердим, але водночас ніжним і турботливим.
Але чи реально вмістити всі ці якості в одній людині? Як на мене, це неможливо. Якщо чоловік «горить» на роботі, то часу на миття підлог чи дрібну допомогу вдома у нього просто не буде. Тут доводиться обирати: або ніжний «домосід», або рішучий здобувач.
Для мене завжди були привабливими саме здобувачі. Адже я хочу бути «під крильцем», за міцною спиною, із надійним плечем поруч. Але тут виникає проблема: у таких чоловіків завжди є «третя дружина» — робота.
Робота як «третій член родини»
Мене оточують чоловіки цілеспрямовані, готові працювати без вихідних заради того, щоб забезпечити сім’ю найкращим. Мій батько та чоловік — обидва займаються бізнесом. Це ненормований графік, постійні проблеми, стреси й переживання.
Мій чоловік тримає свої робочі проблеми при собі, але через це іноді стає відстороненим. Може годинами мовчати або сидіти в задумі. А от мій тато, навпаки, приносить свої нерви додому: він дратівливий, може зірватися через дрібницю, бо думками завжди на роботі.
Проте ми з мамою вже звикли до цього, адже свого часу свідомо обрали таких чоловіків. Ми жартома називаємо їх «одруженими» на роботі.
Коли робота витісняє сім’ю
Не всім жінкам вдається змиритися з таким розкладом. Моя подруга, наприклад, не витримала. У неї був ідеальний чоловік: успішний, інтелігентний, з почуттям гумору. Але його любов до роботи зруйнувала сім’ю.
Чоловік міг перервати їхню розмову чи інтимний момент, бо згадав, що не подзвонив клієнту. Він часто не дослуховував її або йшов, щоб записати щось у робочий блокнот. Подруга спершу намагалася з цим боротися: говорила, сварилася, навіть влаштовувала романтичні вечори. Але нічого не допомагало.
Одного вечора вона залишилася сама, у красивій білизні, зі свічками та вином, а чоловік просто пішов спати. І тоді вона зрозуміла: їхня сім’я більше не на першому місці.
Чи є вихід?
На жаль, чоловік так і не зрозумів, що втратив. Навіть після заяви на розлучення він продовжив працювати без перепочинку, запевняючи, що все це «заради сім’ї».
Ця історія змушує замислитися: де межа між бажанням забезпечити близьких і повною зосередженістю на роботі? І як знайти баланс, щоб сім’я не почувалася другорядною?