Австралійські златобрюхі щури навчилися хірургічно точно розкривати отруйних лягун

Златобрюха боброва щур і розкрита щурем жаба-ага.

Люди завезли до Австралії чимало тварин, з якими тепер не знають, що робити: навантаження інвазивних видів на екосистеми цього колись надзвичайно відокремленого материка з унікальними флорою і фауною - руйнівне. У першій половині XX століття в Австралію завезли південноамериканських жаб-ага (Rhinella marina). Передбачалося, що вони зможуть там вдало боротися з комахами-шкідниками. Жаби, однак, на новому місці підібрали собі такий раціон, що від них стало більше шкоди, ніж користі. При цьому у них в Австралії довгий час не було природних ворогів. Справа в тому, що жаба-ага отруйна на всіх етапах свого життя - ніхто з австралійських хижаків не насмілювався їсти отруйну амфібію. Але нещодавно такі сміливці відшукалися: місцеві австралійські златобрюхі водяні щури (Hydromys chrysogaster), відомі також під назвою ракали, навчилися з хірургічною точністю розділяти смертельно небезпечних земноводних, уникаючи їх отруйних частин і поїдаючи тільки ті, в яких отрути немає: серце, печінка, м'язи стегна. При цьому ракалі вбивають лягун, не кусаючи їх, оскільки шкіра останніх теж отруйна.

Аборигенні плацентарні гризуни щурі-ракалі тільки в 2011 році зіткнулися в штаті Західна Австралія з жабами-прибульцями, чий ареал поступово розширюється. Всього двох років вистачило інтелектуальним гризунам, щоб навчитися розправлятися зі смертельно небезпечною амфібією. Згідно зі звітом вчених, опублікованим в Australian Mammalogy, ракалі нападають на найбільших, найбільш отруйних жаб, дуже акуратно розкривають їх і з'їдають неядовиті серце і печінку, ретельно уникаючи отруйного жовчного міхура - вони навіть вигризають його, не пошкоджуючи, ніби знають, що ця штука небезпечна, від неї треба позбутися. У найбільших примірників щури з'їдають також м'язи кінцівок, попередньо знявши з них отруйну шкіру.

Вчені дізналися про нову здатність златобрюхих щурів, коли стали знаходити на невеликій ділянці струмка мертвих лягунів, розрізаних досить своєрідним способом, - до п'яти щоранку з надрізом на грудях, 10,8 мм (в середньому) по вертикалі і 12,2 мм по горизонталі. «Ніяких слідів укусів голови або тіла, - повідомляє доктор Марісса Перротт (Marissa Parrott), співавтор статті, - Швидше за все, щури тримали жабу на спині, а розкривали їй грудну порожнину, щоб споживати органи, поки жаба ще жива».

Хоча найбільші жаби найбільш отруйні, щури вибирають саме їх, ймовірно, тому, що при їх «розділці» простіше уникати отруйних органів. При цьому ракали самі досить великі (до 1 кг), і у них вистачає сил, щоб утримувати на спині велику жабу.

Дослідники обрадовані новою здатністю австралійських гризунів: вони вважають, що ракалі зможуть стримувати поширення інвазивної жаби по материку.